Брехун
Як його вдіпустити й про нього забути,
такі щирі думки й приторно-солодкі муки
Вона збреше собі, якщо скаже, що не любила,
а він збреше їй, скажучи, що любив.
Вона слухає запис його голосу, так любить його не внятну, лайливу брехню.
Завтра він подарує їй лілію, а вона зазнається, що все ще кохає.
Обвите теплом, білосніжне ліжко змусить її згадати про його кохані очі,
а холодна, гірка ранкова кава нагадає про його гострі, як ніж, слова.
Вона напише його ім’я на вечірній цигарці, щоб не тільки душа, а й легені дихали ним.
Недопалений окурок з буквою «в» вона забере з собою, щоб не викидати.
Її подружки думають, що вона про нього забула, тому мають за обов’язок їй про нього нагадати,
знали би вони скільки окурків з буквою «в» ховаються по куткам іі кімнати,
але цей секрет вона тримає в таємниці, адже коли його розкриють, буде змушена довго обґрунтовувати чому саме так.
Вона втомилась від слів, що нічого не значать, та як виявилось не може без них жити.
Вона кричала, лаялась, кидала і знову починала палити аж поки не впала без сил встати і шось зробити.
І знала, що коли знову і знову задзвонить на телефон знайомий номер і прозвучить те саме «ало», брехливий абонент попаде у її чорний список, сповнений такими самими, як він.
Її серце рвало на шматки котами і здавалось вона буде його лікувати роками, але у цій справі їй допоміг алкоголь і табачний дим.
І вона кричала, на тих, хто не має слуху.
Втікала від тих, хто не має ніг.
Вела дискусії з тими, хто не має голосу.
І обіймала тих, хто не відчуває шкірою.
Але її проблема була в тому, що вона не приймала світ таким, яким він є.
