був сніг як сніг.
був сніг як сніг.
вже дощ як дощ.
собі не вимовиш: помовч…
бо ще не відав, що хотів.
незнаний брід од берегів
шукав. і не було. весна
прийшла. ти знав.
ти знав. ти зна-а-а-в!
пізнав за запахом зі снів.
просилися лиш голосні
у пруги, в тишу тиш і щем,
у землю під в’юнким дощем,
у небо, бо воно було
таке, як знайдене крило.
бо друге сам собі робив
недовго, десь зо пів доби.
а потім дбав про два весла...
вода, і твердь, і небеса
твої. тобі – у спадок мрій.
ти мрі-і-ій!
ти мрій.
ти мрій.
ти мрій…
по тому знов своє роби
хоч цілий вік, хоч пів доби.