Цвіт прірви

І знов я там.. У прірві.

Повної розчарування.

Усе не так, як би хотілось,

І все не так, яким здавалось..

Усе добро до крапельки зникає.

Ця темрява бере свій пік,

Підступне зло, меланхолійним вітром завиває.

Так тихо пролітає поміж ніг..

Воно стає дедалі більшим, дедалі поглинає світ,

Ця меланхолія жахлива, вбиває весь життєвий цвіт.

І їй все мало, дуже мало, вона жадає до кінця,

Поглинути мою стражденну душу, зробити вершником кінця..

І так. Це довго вже бушує, не хоче знижувати темп,

Немов малятко неслухняне, не слухає своєї мами,

Протистоїть її словам, неначе знає, краще знає,

Як має бути, тут і там..

Проте, це все не має сенсу..

Ти не переможеш зло.

Якщо його перебороти,

Воно прийде до тебе знов.

Але тоді, в той час тривожний,

Коли замаярить життєвий цвіт,

Ти вже не будеш повністю готовий.

Це буде твій перший і останній заповіт..