до сонних сонць
до сонних сонць здитинів, ой здитинів…
ні ранку вже мені, ні вечорів,
дмухнув – і відхилилось дощовиння
хуртечею погідних голубів.
і зір напише… прийде світ пологий:
від мене чи до мене – не збагну.
мов колесо, збіжу у перелоги,
дитячих снів прознавши таїну.
сідатиме на плечі сонце вірне
пташам так тепло-тепло… до душі.
вовтузитиме виспілими мріями,
допоки не спинивсь, не зледащів.
нівроку сонцю і мені незгірше –
крізь нас дерева, вірші, далечінь.
невже ще є такий, хто хоче більше? –
неслось од жартунів-утікачів.
