До станції перша любов
Взяв квиток до станції
Перша любов...
Несподівано взяв, від мрій,
Жартома...
Ненароком.
Самоти не бажаючи кров.
Дим блакитний.
Цигарки кислі немов.
Чай міцний, слів катма.
Ще хиталася жура
монотонна імла
Шепотіла з агов...
Та задумливо десь, щось
гудів паровоз…
Мить колишніх цілунків зорею цвіла.
Там, на станції, сонцем
вершина була.
Щира, тепла вершина.
До самих зірок.
Ти її на ім'я не кличиш бува,
то вона залишилась -
обличчям за крок…
Встав я біля підніжжя
Кохання руж - м'ят.
Піднімусь, ні... –
вдивляюсь, у млості від втрат.
Дотягнувся до каменю
розпеченим вмить...
Голову закинув,
поспішаючи враз…
А вершини начебто
нема, ось сгорить,
Маленька Вона,
наче перший екстаз,
у пів-поверху…
лише, що диво,
Стривай!
Зась, можливо,
пам'ять слабка?
Сніг злітає мудро...
- Лелеки крило...
Тяжко, слів бракує
У слові плісе...
літер суть замело...
Фрази... - вигуків
плід...
Ах, як застить колишнє усе!
Глянь, летить, минулим,
поїзд сліпий.
Непритомний, лячно
хуртовин біль здолав...
Є така станція –
Перша любов...
Темно, холодно там...
Я перевіряв.
