Доживаємо віку...
Доживаємо віку,
доношуємо тіла
І відчуваємо щодня
все чіткіше
Як відшаровується від тіла душа,
Зсередини. Рухає скрині-саркофагу віко,
вирізняється від тла,
вивільняється з-під осоружної опіки,
і немов пробуджується у лялечці
крилате створіння: чи янгол, чи тля…
допоки наше м’ясо в’ялиться
у комині будинку, де переважно тільки сплять.
Допоки з’явиться
просвіт нового дня
кожен по-своєму прокладає свій шлях -
хтось орієнтується за зірками,
хтось по чиїхось слідах.
Кажуть, то звичне явище.
Ящірками
Втікають то в нори, то на дах
Наші мрії та сподівання,
Вже не роса на квітах, а сльози на очах,
І залишаються тільки вагання-
Неспинні гойдання шальок на терезах:
Все ніяк нам не зважити достеменно,
що в нас є і яка його вартість.
Те, що Суще так і залишиться безіменне:
Незкінченність і вічність у нього на варті.
Та хтось пошепки повторить старе і знаменне:
«Ціна всьому така, якої ми варті».
