Дударик
Коли б тобі горенько та печаль,
То ти б вийшов на вулицю та й кричав.
Пісня.
Голосять баби на згарищах,
На труну сльозами ллють.
А вірші — так це не горе ще,
Радше втіха у жалю.
Діти хлібом снять, голоднії,
В матерів на віях сіль.
А хорали чи симфонії —
То мистецтво, а не біль.
І кохану, котру звабили,
Не знайти на полотні,
Бо кольори і муштабелі —
То малярство, а не біль.
Та в шпиталі, і за ґратами,
І в землі під повстю трав
Знову й знову я благатиму,
Як у пісні хтось благав:
Заграй мені, дударику, на дуду,
Нехай же я своє горе забуду!
1968
