Душа, куди ти, безоглядна / Е. Блинова/
«Душа, куди ти — безоглядна?…
Світ за тобою марить сліз дощем;
Чи від свого вогню втікти ти владна,
за тінню мрій чужих, де серця щем?
все далі…
згубний шлях дій Попелюшки,
закляття чар минулого життя…
Де кришталеві мешти від Перро, слід золотої сукні,
— самотужки…
Обійм, та
музики окраси каяття,
з палацу речі де(?), принцеси, вже опівночі, — нема…
Неначе з-під вінця для щастя втечі…
Не цілувала милого сама!
Куди ж ти з юності?
куди — безстрашно,
без дороги,
не озираючись? Аж ніц!..
Не шкода нічого за біль солодкий,
та миті згубну міць,
Коли ти — молода,
Коли ще безтурботна і крилата,
не відаєш того, — слабкі крилята…
Куди, кваплива, ти, куди?
Сама згориш! — Хай він позве: „Зажди!“
