Дзеркало з пустелі
Він одягав верблюжу шкіру,
Він їв акриди й дикий мед.
І мав у Бога сильну віру,
Тому і знав все наперед.
Прийшов той час з пустелі вийти
Та людям добру новину
Сказати: вже іде Спаситель!
І стежку вистелить Йому.
Радійте всі, хто зараз тоне,
Просіть прощення о гріхах.
Пливе до вас надійний човен,
Що вмістить всіх в своїх бортах.
Пливе в любові вічній течії -
Наблизилося Царство Боже!
А я повинен стать Предтечею
І вас крестить водою зможу.
Приніс він дзеркало з пустелі -
Коштовну й дуже дивну річ:
Міцніше будь-якої скелі
І світле навіть в темну ніч.
Хто заглядав - себе той бачив:
Незвичним... ніби в перший раз.
Хтось дзеркалу не міг пробачить,
Бо поставав без всіх прикрас.
Брудним, без вух, без язика,
Або з дірою в своїх грудях.
У відображенні люстра
Себе хтось бачив в язвах й струпах.
Він янгол був в людській подобі,
Але за дзеркало "пихате"
Прийшовся ой не до вподоби
Правителю. І сів за ґрати.
І навіть сидячи в в'язниці,
Він ні на мить не замовкав.
У люстро знову подивиться
Правителя все закликав.
Не зміг тетрарх ущент розбити
Те дзеркало у сильній злобі,
Тож залишалось тільки вбити
Святого у людській подобі.
І стратив... Та не передбачив -
Те дзеркало тепер повсюди!
Хто раз себе в ньому побачив,
Ніколи більше не забуде.
Воно цілісіньке й в наш час.
У нього зазирни, не бійся.
Будь мудрим, тільки без образ...
Якщо брудний - скоріш умийся.
(с) Сергій Величко
