Епілог
Зістрижи мої болі, залиши лише радість,
І думки-горобці під дощем, щоб скупались.
Зфіліруй все навколо, хай блисне сивина,
Це як пам'ять про брата, яка вічно жива.
Розмішай усі фарби й підбери кольори,
Й покажи красу квітів, що у ньому жили.
Потім висуш сльозу, що збігає лицем,
Стань легким й заспокійливим ще вітерцем.
Це мистецтво від Бога дається не всім,
Лише майстру, який розуміється в нім.
Який може вловити блаженну ту мить,
Про думки у людині, що напроти сидить.
Так художник сідає за пусте полотно,
І в руках у його оживає воно.
А фіналом картини стає епілог,
Справжнє щастя ― коли це на двох.
***
