Говорите
Говорите – терпи!
І я терплю.
Та вибачте, терпець уже ввірвався.
Я просто не люблю,
Так, не люблю,
Коли мені до рота «кладуть пальця».
Говорите – іди!
І я іду.
Але лишень туди, куди захочу,
Хай навіть хрест на шиї понесу,
Але стерплю. Зумію. Не заплачу.
Говорите – скажи!
І я кажу.
Проте пробачте, це мої вуста,
Що я захочу, те і напишу,
Оживляючи ось ці прості слова.
Говорите – біжи!
Так, я біжу.
Хоча і зупиняюсь на узбіччі,
У цьому світі, ніби тінь ходжу,
Але не хочу жити, надто двічі.
Говорите – тікай!
Та не втечу.
Я краще в оченята ті погляну,
Можливо якусь суть у них збагну,
Але тікати, точно, я не стану.
Говорите – мовчи!
Що ж, помовчу.
Я просто інколи люблю потай кричати,
Що, не зрозуміло, що кажу?
Кричати іноді – оце і є мовчати.
Говорите – продай!
Та не продам.
Бо не для цього все життя збирала.
А скажете – віддай!
Теж не віддам,
Бо я його подарувати мала.
Говорите – купи!
Та не куплю.
Бо я таких речей навіть не знаю.
Лиш душу й серденько насправді я ціню,
А інше так, лиш іноді вбачаю…
Говорите й говорите,
Ой, ні!
Як же остогидло це «ля-ля»,
Ой, людоньки! Які же ми сліпі,
Як взимку під морозами земля!
автор:
Ірина Ярко