IV “Ось знову — смерть І звужується коло”
Ось знову — смерть. І звужується коло
близьких людей, що разом йшли в життя,
і дише пусткою юрба навколо,
і ближчає нірвана небуття.
Все, що в житті здобув, що мав, чим жив, —
під знаком вічності — лиш суєта…
Хто віри ласку-казку заслужив,
той нагороди жде на тому світі —
(хоча за ним ніхто ще не тужив…)
Чи варто без ілюзій і без мітів
прожити зайвий день на цій землі
в безглуздого страждання лихолітті?
Чи варто йти у непроглядній млі
до цих пізнань, що недоступні людям?
Весь поступ людства — іграшки малі
у космосі, що був, і є, і буде…
Який життя людського сенс і зміст?
Чим виповнити безпросвітній будень?”
“Людина на планеті — мов турист,
що раз в житті поїхав в Україну:
вбирай у себе атмосферу міст
і простір піль, і мову солов’їну,
і велич гір, і квітку у росі,
шукай в юрбі заховану людину —
молися проминаючій красі.”
1982
