К.Марло В.Шекспір Сонет 110
Як блазень долі... все ж палав я... Так,
Думки у схожості спотворив ніби:
Задешево любов продав простак,
Старі гріхи шукав, від інших німби.
На вірність я дивлюсь з чужих дзеркал,
Бо множив від зірок омани силу...
До помилок зве молодості шал,
Що ласо юність кличе у могилу.
Випробувань мету приймав від мрій:
Моя любов найліпша, завжди краща...
Жага любові в інших - поклик мій,
Що сором... З цим покінчу - ти найкраща.
Візьми мене до самих днів небес,
Притисни до грудей, щоб біс мій щез.
