К.Марло В.Шекспір Сонет 134
Я визнаю - він твій. Я ж - сам, зірки,
Заручники привабливості мрії.
Відмовлять у правах брехні віки,
Дні збережуть що тішать хтиві вії...
Пожадлива ти, де ж та доброта,
Твоє жахливе серце розум має..?
Корислива чаклунка... знана - та,
Що є в мені, мене ж за все карає.
Краса та зрада пестять навпаки,
Шукаючи шпаринки у коханні...
Страждаємо від почуттів таки:
В них усамітнення, тривоги ранні...
Себе втрачаю я в тобі.., незнані
Борги, я сплачую - сповна.., в коханні.