К.Марло В.Шекспір Сонет 146
Тобою повняться рядки сумні -
Душа вже центр Землі в гріховній долі.
Ще чахнуть з почуттями сяйва дні..,
Емоції ж твої нерівні, кволі.
До мене зазвичай, тяглася ти,
Образ наряд показуючи ладний;
Спрямовано знайти порив мети -
Принизити раптово.., блиск не владний.
Взаємин біль стосується обох,
Зве до злиття щоденно, чи відразу -
Бува, почує нас, той щастя Бог,
Що обіцяв сил пристрасть, не образу.
Чом, нехтуючи раєм, згуби мла,
Нам, в світ любові, яду додала.
