К.Марло В.Шекспір Сонет 153
Відклавши факел свій, заснув божок,
Одна ж із дів, корислива у щасті ,
Жбурнула факел полум'яний... - шок,
У джерелі згас факел плоті страсті.
Коханням сил священного вогню
Холодних вод зігрілось лоно дуже:
Купіль, що лікувала ночі ню,
Несла здоров'я людям, часто... Друже,
Знов Купідон дав полум'я... - Бог крий,
Так палко все ж страждаю від кохання:
Грудей торкнувся.., - бач, знов не старий;
Хто ж, - джерело лікує.., раж бажання.
Струмки лікують.., і не по літам,
Де віє мрій кохання фіміам.
