К.Марло В.Шекспір Сонет 20
Природа власноручно нас створила -
Панянку й пана від любові меж.
Нам пристрасть дарувала, дива крила
З мінливістю від леза... Та усе ж,
Забарвленням очей не гоять рани...
Спитає суті мова золота -
Хто кращий, хто кому будує храми,
Жінок, чоловіків яка мета.
Цар - муж повинен першим бути? Краще
Жіноче в нас вкладав, Ти, Отче наш...
Все ж долі чоловічої ледащо
Не передбачив Божих дій демарш.
Моя любов горить в твоїй любові,
В коханні та нащадках, в щасті, болі.
