К.Марло В.Шекспір Сонет 7
Світило благодатне, поготів,
Підніме вранці голову зіркову.
Віддати честь йому бажають ті,
Що прагнуть жити... Може, знову й знову
Воно підніметься на пагорб дня,
Нагадуючи юнака... У гримі,
Милуючись погляне на поля,
В житті залишивши всіх вірних римі
Прийдешнього... У праці, так бува,
За золотою брамою, величне
В зеніті, молоде, знайде дива
Уранці, бо надвечір, все - міфічне.
Так ти, вступаючи у божий день,
Помреш, нащадків втративши лишень.
