Казка
У тепле літо завітає казка.
За плечима у неї – слів добрих в’язка.
Із тихих хмаринок і сонця запрошена,
На крилах бджолиних, пилком запорошена,
Стара-старесенька, запрошена у гості,
Яку забули вже усі дорослі.
З бабусиною посмішкою на лиці,
Викупана у словах, у росах, в молоці.
Така ласкава і така забута…
У круговерті днів десь до душі прикута.
З суницею, калиною, малиною
Старенька казка доброю хвилиною
Прийшла, зійшла, як сонце у траві,
І проросла, і зацвіла десь у мені.
У ній любисток, м’ята, чебреці,
Легкий-легкий рум’янець на щоці.
Як спогад, здогад – запече,
Кладе легенько руку на плече.
Така проста і добра, рідна,
Старенька казка вже нікому не потрібна…
Заплаче, закличе, посипле у дні
Забуті дитинства слова чарівні.
Але чи зможе казка, запрошена в літо,
Розтопити холодність буденного світу?..