Казкове кохання
Закоханий Ранок освідчився Ночі.
Спинивсь наостанок, прощатись не хоче.
- Ходімо, кохана, ходімо зі мною.
Ти чуєш? Навколо вже пахне весною!
Такої краси у пітьмі не побачиш.
Ти ж знову самотньо туманами плачеш.
- Не можу, мій любий, і кликать не треба.
Під сонцем невидиме зоряне небо.
Під сонцем розтану , розвіюсь з росою.
Під місячним сяйвом я тішусь красою.
А хочеш - лишайся, лишайся зі мною!
Тебе не ображу пітьмою нічною.
Ми будем з тобою щасливі довіку,
Під місяцем станеш моїм чоловіком!
- Не зможу довіку я жити за муром.
Без променів сонця я стану похмурим.
Без сонця це буду не я, моя втіхо.
Зустрінемось завтра. Й пішов собі тихо.
Той Ранок і досі усе парубкує.
І вже не так часто до Ночі воркує.
І Нічка щоразу шепоче: "Востаннє..."
І в'яне потроху казкове кохання.
