Хресна Дорога Ісуса
Стація дванадцята Ісус помирає на хресті
Скінчилась Хресная Дорога,
Ісус вмирає на хресті
Покрилась соромом Голгофа,
На ній вмер Бог неба й землі.
Якого грішні люди вбили,
Безгрішного на хрест прибили.
Безвинного на хрест прибили.
Того,що їхні ніс гріхи.
Його ж жорстоко катували,
В темниці били,зневажали.
Тортур пятнадцять Він прийняв,
На долю ж Він не нарікав.
З Нього сміялись й глузували,
Били в лице,а бо ж плювали
Ті безсоромні вояки,
З Бога знущались без вини.
Від них зазнав болючі кари,
Прийняв знущання їхні й рани.
Стіни ж холодної тюрми
Над Ним,мов плакали вони.
А люди Бога зневажали,
В четвер всю нічку мордували.
А в пятницю хреста дали,
Хресним шляхом Його вели.
Й люди Ісуса ображали
Розпни-обурено кричали.
Вінок терновий одягли,
Й Хресним шляхом Його вели.
Його почав,шлях в небо знає,
Від них на плечі хрест приймає.
Та не отямились вони,
Й дорогою страждань вели,
В злобі мов всі тріумфували,
Болюче вдарати старались.
Коли не словом,то плювком
Або ж штовхали кулаком.
Хреста на плечі накладали,
Тим страшні муки розпочали.
Й смерті дорогою вели,
А як скінчилась-розпяли
Усі на смерть Його чекали,
Забули,мертвих воскрешав Він.
Зціляв,як хворими були,
А ще зовуть себе людьми
Їх на хресті не проклинає,
Сім слів любові промовляє
Й за них вмирає на хресті,
Стація 13 В гріхах,щоб не були мерлі.
От вже й знімають із хреста,
Холодне й омертвіле тіло.
Ридає Матінка Моя,
Його Їй віддають не сміло.
Матуся ніжно обійма,
Слізьми,немов дощем,вмирає.
В серці Її лиш біль й журба,
Вінець терновий оглядає.
Згодом зніма мого вінця,
Чоло,що терням пробиває.
А кров стікає до лиця,
Струмочком рани промиває.
З пробитих рук сплива вона,
З тих,що всіх вас благословляли.
Та й з ніг стікає багряна,
Що вам шлях в небо відкривали.
Я був прибитий до хреста,
Й на нім полишений вмирати.
Й радає Діва Пресвята,
Адже для мене вона Мати.
Та,що на світ цей привела,
Від бід мене охороняла
Й Дорогу Хрестну перейшла,
Разом зі мною біль прийняла.
Заплакана,немов німа,
Ні з ким не хоче розмовляти.
Зблідла,мов білена стіна.
Чи зможе біль цей хтось пізнати?
З Її очей сплива сльоза,
Мене немов дощем обмила.
Немов в дитинстві обійма,
Мене моя Матуся мила.
Я бездиханий а Вона,
В своїм мовчанні голосила.
Мечем смерть серце прошива,
Бо на руках мертва Дитина.
Скільки терпінь перенесла,
З народження мого й до хресті.
Вона також хреста несла,
Й вона зі мною хотіла вмерти.
Її любов свята й проста,
Мене й у смерті потішає.
Її блаженна доброта
Світ від прокляття зберігає
За всіх людей прийняв хреста,
Смерть мене з Батьком поєднає,
Відкрив вам двері в небаса,
Смерть на хресті вас воскрешає.
