Кленове листя падало до ніг
Кленове листя падало до ніг,
Ховаючи самотність сірих вулиць.
На перехресті пройдених доріг
Раптово наші долі розминулись…
Води багато витече з річок,
І випадково я тебе зустріну.
Багато з неба упаде зірок,
Я підійду… Тремтітимуть коліна…
І я тобі згадаю, бачить Бог,
Що рідних душ-ніхто не залишає,
І нашу ніч, розділену на двох,
Яка ще досі серце моє крає.
Ти пригощав розлукою в ту ніч,
Її до дна ми випили з тобою.
Не варте було догорівших свіч
Все те, що називали ми любов’ю…
Втрачає небо ще одну зорю
І сипеться під ноги листя клена…
Не переймайся… я … не підійду.
Бо знаю-ти щасливий… і без мене…
