Ліжко (236)
А кожен сон вбивав мене потроху,
бо кожен з них про неї, ніби яд.
На сторінках життя чимало моху,
та сни такі, мов серед літа град.
У снах я там, де вже не буду більше,
і з тими, не побачу вже кого.
Поки у снах, і серце повільніше,
і руки терпнуть з подиху мого.
А кожен сон ламає мою душу,
від серця відриваючи шматки.
У ліжку якось знайдуть мою тушу,
і недописані віршовані рядки..
