Мамина калина...
Ходімо синку, познімаємо калину,
Так і сказала - познімаєм, не зірвЕм,
І защеміло серце в ту хвилину,
Немовби його стисли обручЕм!
Рідненька моя, ніжна, чемна,
Ти говори, наказуй - все зроблю,
Лише відчути б, що тобі приємно,
І посмішку побачити твою...
Ось і прийшли...Калина як дівчина -
В червоному, красивому вбранні,
І мама зупинилась...Знаєш сину -
Давай не будемо чіпати ми її!
Я передумала...Хай
постоїть ще трішки,
Така красуня...Мов намисто одягла,
Посидимо...Отут, з краю доріжки,
Я так тебе чекала...Бачиш - зберегла!
Зимою чай ти будеш пити...З калиною,
Згадаєш і мене...Зібрала я тобі ще липи,
Вона застуду зразу віджене!
І хусткою сльозу прибрала під очима -
Щасливим, хай життя буде твоє...
...О материнська, незрівнянна сила,
Хіба сильніше, щось на світі, є?
