Мімоза і життєва проза
Так хочеться згорнутися маленьким равликом в траві,
Бо почуття мої до Тебе й досі ще живі.
Хотілося б твердий, як в черепахи, панцир мати,
Бо дуже тяжко без взаємності кохати.
І хоч весна й в душі цвіте мімоза,
Та все ж без радості моя життєва проза.
Бо я люблю Тебе – як сонечко і свіжий вітерець весни.
На жаль, спілкуємось з Тобою – як приходиш в сни.
Та все одно я віри і надії не втрачаю,
Що у один із днів взаємно покохаю!
Мине весна – в обіймах літа залишуся я ,
В осінніх айстрах і в зимовій чистоті душа моя.
***