N.N.
Весняний ти, ніжнобарвінковий,
Із пелюстково-лагідних пожеж
Миттєвий, вічний і довіковий.
Ти степ – широкий степ без меж.
Ти зоряний, ти співаний, ти мріяний.
Усіх лісів твої чарівні сни.
Ти поле, ти зерном засіяний.
Прадавня ніч предивної пори.
О хто ти, хто?! Скажи, відколи
Я бачу світ крізь ніжність твоїх рук?
Ти був як сонце – ген за видноколом,
Аж раптом бачу – весь ти тут.
З-під пальчиків твоїх усе таке казкове!
Ти весь мені: і космос, і душа.
Рука твоя усі вітри поборе –
За нею (можна?) буду завжди я.