На вибачення
Неможливо чогось бажати жінці,
що світ обійняла руками,
якій захотілось на мить покарати
тих, хто постанув між нами.
Чому саме настрій керує нами
у мить, коли лавандове поле
заростає конюшини ланами,
які ти в радість перетворила горе.
Прости мене за тугу і слова,
і не суди мене за епітети,
поринь у серце моє і сповна
насолодись любові квітами.
Я щиро каюсь і люблю,
і я лежу, мов стОю на колінах,
тебе лавандову ціню,
і на асфальті, і у квітах.
