На запитання пошепки
Ти лиш питала пошепки:
"Що потім, - мрії, мов шибки."
Постіль була розстелена,
ти згублена... хоч з зелена...
Авже йшла містом... - по рову(?),
несла красиво голову,
як млость рудої чубочки,
ті каблучки як з голочки.
В твоїх очах -
глузливість,
і хтивий в них наказ -
не змішувати
тебе
з тією сотні раз;
мене з колишнім, гнів з себе...
- коханої як ті, з "ЛЮБЕ".
Була вже... -
справа марна.
Ти, що -
вчорашня манна...
з забутою лиш вчилася
тією, що зробилася.
І як себе поставиш ти,
смій руйнувати... мусиш йти;
не інша жінка,, прагнеш тіла,
зі мною в ліжку, шепотіла,
питала пошепки, - хотіла:
"А після що? (як переляк:)
А після що? А після як?"
