небо промерзає до пташиних кісточок...
небо промерзає до пташиних кісточок
над хворим на амнезію маком
який запелющить повіки
коли згадає усе —
і внутрішньо переміщену осінь
з листка в листок
з пучки у пучку долонь
що сняться одна одній й
гинуть мурахи під шкірою
позбавленою взаємних дотиків —
і ластівку яка слинить конверт крила
й намагається просунути його
в прорізь блискавки
маючи на все про все лише мить
поки давно обіцяне післягроззя
знов відсувається
на невизначений
вірш
22.07.23
