О, Груте! О, Груте!
О, Груте! О, Груте!
Ніким не забутий
твій погляд знай буде
й в руках твоїх кров.
Народ твій у скруті.
Ти до гнилі прикутий..
До всіх твоє сердце
і дух твій схолов.
О, Груте! О, Груте!
Твій слід неспокутий!
Подумай про свій
запокинутий край.
Чому ж ти до нашого
тягнеш так руки?
Не дивись в далечінь,
коли в тебе свій гай.
Коли в тебе свій рай
лиш занедбаний, Груте!
Невже тебе ненависть поїть та п'яне?!
Ніщо не забуте й ніхто не забутий!
Особливо, знай, ті, хто з війною нагряне!
Втікатимеш ти
поза наші кордони
мечі розгубивши і владу свою!
Амбіції Марсові кинув в полоні
у рай свій погнилений в вічнім бою.
