О пятниця гірка пора.
О пятниця гірка пора,
Пора розпяття для Христа
Якого розіпяли люди,
Та краще б билися у груди
Й просили прощення у Нього,
Величного й святого Бога.
Та ні, їм краще гомоніти,
В гріхах своїх віками тліти.
І не звертатися до Бога,
Бо вибрали гріхів дорогу.
Дорогу тління, шлях падіння,
Невже із грішного коріння?!
Ви, люди, начебто поснули,
Невже про небо ви забули?
Про вашу справжню Батьківщину,
Бог на хресті за неї згинув.
Щоби їй волю повернути,
І розірвати грішні пута.
Та всі до землі привязались,
Ви лиш би їли й напивались.
Ви дбаєте про тіло тлінне,
Душа нехай в гріхах загине.
Вона немов перепелиця,
Неначе птаха все в темниці.
Людина з столу споживає,
Про тіло тільки памятає.
Душа злиденна й омертвіла,
Вона голодна й очерствіла.
До Бога б радо полетіла,
Та тіло душу полонило.
Душі, щоб вирватись з безодні,
Вмер на хресті Ісус сьогодні.
Щоб не була, мов у темниці,
В людському тілі у вязниці.
А щоб на волю вилітала,
В молитвах радо щебетала.
В Христовій крові відновилась,
В людині знову відродилась.
Щоби зорею пломеніла,
У серці розцвітала б віра.
Господь пішов сам на розпяття
У пятницю зника прокляття.
Голгофа-Хрест
Голгофа, хрест-печале ти свята,
Іду один. Де небо? Де земля?
Пливу весь світ й рида душа моя,
В очах лиш біль й пекучая сльоза.
За що на хрест Мене воздвигли ви?
За те що я спасав вас від біди?
Що душі ваші з пекла рятував?
Й за те, що ваших хворих лікував?
Може, за те, щоб ви були живі,
Щоби душа була з двома крильми.
Щоби серця жорстокі й камяні,
Добріші стали й вийшли із пітьми.
Може за те, щоб не були сліпі,
І не служили бісу- сатані.
Щоби могли по стежці правди йти,
Свого хреста із гідністю нести.
Покинув я святії небеса,
О знали б ви, яка ж у нас краса.
Прийшов до вас, до грішної землі,
Вас розбудить,бо ходите в пітьмі.
За те мене розпяли на хресті,
Не прийняли любові,ні жалів
Іду Один до раю, до Отця,
Я вас прощу,хоч в серці біль німа.
Надіюсь,смерть розбудить вас Моя,
Й насіння віри в серці пророста.
Й освітить душі праведна зоря,
Я вмер за вас з любові до кінця
