Опісля
Навколо не залишилось нікого,
в пустих провулках вітер загуде,
і тільки небо висить винятково
бліде.
Ліхтар, в якому порсався електрик,
бунтує знову, наче одурів,
а може є вже штучні інтелекти в
ліхтарів.
Не маючи об що їм розбиватись,
минулі звуки стукоту підошв
висять в повітрі, як бумажні скати
чи дощ.
Відсутність тиску давить на бруківку,
сіріє разом з нею тротуар,
і нікому міняти на готівку
товар.
Пустує парк, і озеро у центрі
давно перетворилося на мул,
а без людей і Бог залишив церкву
саму.
Лише птахи боронять кладовище,
і дряпає зелену фарбу кіт,
занадто кволий, щоб стрибнути вище
воріт.
Будинок мерії рясніє прапорами
глядацькій залі пришвартованих бортів,
і язиками хвиль зализуються рани
портів.
У передмісті теж блаженна тиша,
палітра криш, розкиданих в рядах,
і нікому сказати «то не криша,
а дах».
Будівля інституту охолола,
і дошка розкладу нікого не цікавить,
лиш автомати кавові у холах
без кави.
Година комендантська вже настала,
та полісменів і порушників нема;
природа завжди все контролювала
сама.
Потроху сквери звикнуть до беззвуччя,
і траса вже не буде затісна,
настане час — і знов прийде квітуча
весна.
Покинуте, наче заради фільму,
вітри очистять місто від сміття,
і так повернеться на вулиці повільно
життя.
6 жовтня 2023
