Осінь (240)
А сонце вже давно не сходить з неба,
ховається за хмарами роки.
Деревам його промені так треба,
на них кричать, хитаючись круки.
Краплі дощу великі і холодні,
все омивають землю і дахи.
А птиці всі, промоклі і голодні,
сидять разом, згинаючи верхи.
І з гілок листя дощ собі збиває,
і огортає землю, ніби в килим.
Та кожен рік це восени буває,
без листя все стає немов похилим.
