Пазли (133)
Збери мене з долонь, повних уламків,
склади ж ти пазл з моєї душі.
Скільки мине ночей, і скільки ранків,
не знаю я, лиш тріск в пустій тиші.
Візьми побільше клею і турботи,
цей глечик був розірваний тротилом.
Буде не легко, купа там роботи,
а інструменти вкрились тяжким пилом.
Вартує та мозаїка зусиль,
всіх шрамів і порізаних рук?
Опіків клею, беззсоних нічних хвиль,
для звуку радості, і серця швидший стук?
