Простим речам
Я дякую, що можу тебе мати,
Листво плавуча, трав'янистий чаю,
Себе в похмурих обрисах кімнати
Тобою час від часу зігріваю.
Сіренький шарф обіймами голубить,
Їх годі розімкнути третій день.
Якось по-своєму я, бачу, мене любить,
Одну мене з манітності людей.
ВідлЕтить стікер з жовтого неону,
Як лист кленовий ,як дубовий лист.
На ньому влігся номер телефону,
Когось із тих, що нафіг не здались.
І лампа стільна - вірний мій піксар
Буває зиркне розжарілим оком:
" Ти вчора краще, ніж тепер писав,
Здається, ширшим брів додому кроком."
І мОї сірі капці в полатаний дірках,
Здобули свій характер, оцю свою прикмету-
Важкий у нічку темну мені прокласти шлях
З обтяжливим маршрутом від спальні до туалету.
