Пусті слова, зруйновані надії
Пусті слова, зруйновані надії…
Мій тихий сум, як плач гірського кришталю.
Він випнув геть, усі мої крилаті мрії,
Він випнув радість без жалю.
Мій гіркий плач мов клекіт журавлиний,
Зірвався з уст у прірви чорноту.
Бджолиним роєм, що безмежно дивний,
Він ніс мене й мою одвічною журбу.
Здавалося летіли дні, світали ночі,
Та час стояв немов закляклий птах.
Багато болю й сліз набралися сумні, пташині очі,
Це так, рознявши груди, він тихо умирав.
Бо це-душа моя батрачка,
Витає думкою до самих хмар.
Любов, як віра, сонце,як прощення…
Злетить і впаде на вівтар.
