Реверс (251)
Я сам опинився на їхньому місці,
та не сумно мені, і не байдуже теж.
Бо черствішим єством володію на кістці,
і моя порожнеча не відає меж.
Та у цій неосяжній темряві духу,
все ж знайшовся той клаптик, що прийняв журбу.
І боляче тілу, від кожного руху,
бо весь жаль і скорбота зійшлись у юрбу.
Я його розумію, а жалю не маю,
але свою провину в собі бережу.
Я годую її, і старе пам'ятаю,
увесь біль з каяттям у душі стережу.
Я тепер розумію їх більше на трошки,
і від цього тяжіють у серці ножі.
А від горя не лізе у горло ні ложки,
ані краплі води, бо там повно іржі.
Він життям піде далі, стежками буття,
та без мене цей шлях він поборить, не сам.
І до мене не дійдуть жодні деталі,
як він йде головами, як кричить небесам.
Але сам я зробив іще гірше колись,
він - надісланий лист, а я - тихе "бувай".
Якби міг знов там бути, волав би "лишись",
але це не змінити, куди не тікай.
