Робінзон
Життя калейдоскоп – і все це люди-люди
Дволикі , многоликі , паяци
А блазнів скільки ми стрічали й скільки будем,
а як же часто блазнювали ми ?
Багато раз , множинно посміхалися
Тоді коли й заплакати не гріх
Чомусь пустих ми часто зображали
Беземоційні машкару і дим
Ми грали там , де не було потреби
І щирі були часто невпопад
Та й де не треба правдою кривили
Та й грішили теж чомусь невлад.
Ми сильні були де можна і зламатись
Де впасти раз, без свідків і ротоззяв
А все чомусь тримались і тримались
І розсипались пилом в вас ногах .
Ми посміхались тим, кому не варто
А тим що можна - били у весь смак
А потім в самоті себе питали
Чому постійно щось іде не так ?
І ніби друзі , наче і знайомі
І скільки часу провели разом
Чому ж навколо мутна невідомість ?
Чому між ними ти неначе вовк?
Такий старий , поїджений роками
Що свій вік звив серед степів-полів
Й на старість літ запертий між клітками
І від очей твоїх усі ховають взір
Бо злізла маска , Істина природа
Твоя у цих і іклах і очах
Ти не вони , ти не людська порода
Або ж із людством щось уже не так ?
А може звірі це? Похижена худоба ?
Що різцями ріже тіло-плоть
Ні-ні , це вигадка , це все уява хворах
В житті востаннє мислив Робінзон ….
