Рожеві щічки
На твою пухку рожеву щічку
з хмарки падає витнена сніжинка
і доторкнувшись теплої волічки
тане, мов у маминих руках дитинка.
На сходах входу до своїх думок
ти просто сіла, відвернувши час,
торкаючись нічних зірок
у хмарах своїх табули рас.
Чому? А просто, бо тепло
не може бути теплим без морозу,
бо хочеться, щоб у душі жило
зима і літо без неврозу.
На ліхтарі лиш пролітає сніг
і подумки ти змушуєш секунди зупинитись,
щоб не таким уже страшним був гріх
підвестись, повернутись, опуститись.
