Саргілана Гольдерова - Я завжди була. І буду
Саргілана Гольдерова
(Саха-Якутія)
* * *
Я завжди була.
І буду
у часи далеких тюрків
і моїх прапредків ху́нну
бачили мене скрізь люди,
чули голос чистий мій.
Я пагінчиком зростала
у священнім гаю сили
і роками міцнів пагін
і пробив віків могили
одержимістю,
котра лиш є для мене притаманна.
Був тривалим шлях,
марудним:
в золотій піщаній бурі
сонячних
степів безмежних
кочувала я верблюдом
до тих меж,
до гір наснаги,
що так вабили в спокусах,
в думах,
хтивих, бунтівничих.
В часі розладу та жаху
і обурення природи,
наче юна я шаманка
з посохом і зичним бубном,
із калаталом,
у шатах,
що сягають до колін аж,
я здіймалась над вогнями,
зір долонями торкалась,
і олені завмирали
від очей моїх
шаманських.
А зимою, в холоднечу
я тулилась в тісній юрті,
до каме́льки притулялась,
нитки мила і сушила,
шкіру мнула,
і співала,
і розчісувала коси,
все про юнака гадала,
чорноокого,
зухвальця…
Я – поет,
Тому я
я́ро,
і скажено,
аж до болі
хочу бути споконвічно –
і сьогодні,
і в минулім,
і в майбутнім –
доки
сонце в небі гріє,
зорі сяють,
вітер виє,
щоб хлопчиськові,
дитині,
немовляті ще синочку
ймення дати,
щоб ім’я це –
це якутське ймення добре –
заблищало
словом віщим
на віки усі наступні.