Шепіт бастіону
Гул бетону. Холод безголосся.
Кров пульсує глибоко в нутрі.
Невідомості заплутане колосся.
Тільки чути вітер високо вгорі.
Тиша стін. Краплина крові
Скрапує росою із гори.
Сталактитів кристалічні ешелони,
Вже утворюють конвої для душі.
Залізна рама, як лезо пронизає
Повітря в отворі від куль.
Примарний свист та шум лунає,
І кроків гамір - два, один, нуль.
Скільки куль та свисту стіни чули?
Що так сильно потьмяніли крізь роки.
Скільки кроків до небес пройшли ці душі?
Що тепер їх навіть сонце не пече.
Вим'я кулемета лиш слідом на бетоні,
І ця вирва стоїть мертвою й сліпою,
В ній лежать випалені злитки бою,
Вкриті снігом, омолоджують кригу на бастіоні.
