Сповідь
І сяйво не від полум'я вогнів
Мене голубило й тримало
Та у долонях досі ще не догорів
Останній звук мого трагічного фіналу
І як у цьому світі існувати може
Така печаль, що більша за усю його блакить?
І все на все таке обдумане й несхоже
Та лиш самотність може все змінить
І мої думи — все та нічого
Така марнота часу без простору
Могутня безліч слів та жодного свого
Та усе ж "кохати — так чудово"
І хоч багато — унікальність в нас одна
Така прозора й урочиста сповідь
Самим собі сказати вічно так нема
"Я все люблю" — та щасливішим це мене не робить
