Сумно вечір лягає на плечі
Сумно вечір лягає на плечі
В спину дихає осені відчай
Я іду.. І це схоже на втечу,
Та по-іншому, вибач, не звикла
Стогнуть вулиці, плачуть вікна –
Наше місто залило дощами…
Дух розлуки тремтить у повітрі,
Кожна осінь буває прощальна..
Опадають важким, жовтим листям
Марні мрії, в яких ми – разо?м…
Просто ти не зумів зупинити –
Просто “нас” не було.. Був лиш сон..