Та що ж це за життя таке знедолене
Та що ж це за життя таке знедолене,
Гірке, тяжке, сумне ще й пересолене.
Так мало в ньому світла без затьмарення,
Так мало щастя лиш незбутні марення.
Та що ж це за кохання без взаємності,
Не радість, а суцільні неприємності.
І серце і душа від болю краються,
Самотні не живуть, а тільки маються.
Та що ж це за щодення без майбутнього,
Без вітру в спину вільного супутнього,
Коли душі літається співається,
Коли душа із мріями вітається.
Та що ж це за весна де не кохаються,
Засмучено мовчать, не зустрічаються.
Хоч повно на деревах цвіту білого,
У тузі мила бо не бачить милого.
Та що ж це за роки що мчать уносяться,
А серце і душа в минуле просяться,
Де молодість бажала й сподівалася
І доля їй щасливою здавалася.
Та що ж це за душа що непокоїться
І серце що ніяк не заспокоїться.
Та що ж це за життя таке непрохане,
Куди поділось молоде закохане ...
30-31.01.2021
