Тархан Аль-Фарабі
В південних землях Казахстану
Арись впадає в Сирдар’ю,
Ласкаві хвилі обіймають
Степів розпечену траву.
Отрар – велике місто Сходу
Там всі шляхи земні зійшлись
І син великого народу,
Де путь шовкова, народивсь.
Аль-Фарабі – дослідник світу,
Нащадок роду кипчаків
Вагомий слід в науках різних
Для всього людства залишив.
Купці зо всіх куточків миру
Ішли по шовковій путі,
З собою везли дивні речі
І найкоштовніші книжки.
Аль-Фарабі кипів любов’ю
До слів, що несли мудреці
І кораблі пливли Арисью,
Для нього сувої везли.
Зібрав Тархан бібліотеку –
Не було рівних на землі.
Трактати зберігав він грецькі,
Що світлі втілили думки.
Велике торгівельне місто
Росло і ширилось за дні
І наймудріші науковці
Сюди ішли зо всій землі.
Аль-Фарабі, малий хлопчина,
Ходив між ними і шукав
Великих істин Батьківщини,
Таємних знань чужих держав.
Жадоба пізнання́ науки
Тархана вела по світах
І виростали крила-руки
На молодих його плечах.
В Ташкенті, Бухарі, Багдаді
Він світ науки пізнавав
І мов багато іноземних
В короткий час опанував.
Заради і в ім’я науки
Аль-Фарабі покинув чин
І скинувши суддівські пута
Для нових справ зробив зачин:
Вивчав труди великих греків,
Прославив знанням халіфат,
Примножив пам’ять своїх предків,
Пишався ним увесь Багдад.
