Ти думав, що ми вмиємось, слізьми?

Та ми встаєм із попелу, як птахи.

Хай бурі нас шматують, ми міцні,

І навіть в темряві знайдемо вихід.

Ти думав, що ми зломлені, німі?

Та наші голоси звучать у тиші.

Ми боремося, мріємо, живем,

І кожен день нові світи знаходим.

Ти думав, що нас страхом залякать?

Та ми хоробрі, світла повні,

Бо кожна мить у нас - це боротьба,

І наша віра нас вперед веде, як зорі.

Ти думав, що нас можна роз’єднать?

Та ми єдині, як ніколи, враже.

Бо ми будуєм світ, де мир і благодать,

І наша єдність - найсильніша зброя.

Ти думав, що ми зникнемо, мов дим?

Та наша пам'ять , то скарбниця роду.

Ми пишем долю нашу золотим,

І йдем вперед у мирну, світлу гавань.

Таміла Літвішко