*
тиша..
ш ..
– шелестить безмовно листя по той бік.
Там ми усміхаємося самі у себе.
Так, що з кожною посмішкою довшає тінь
між минулим і теперішнім.
Так, що тільки й залишається слухати
цю змовклу тишу вуст
з цього –
з іншого берега часу.
