Торкалося літо промінням землі
Торкалося літо промінням землі
І зм’яклі від сонця дороги стелились.
Я набудусь в думках у тій стороні,
Де залишилось серце й рідні очі лишились.
Гойдала хвиля солона думок кораблі
І якір ніде я не міг опустити.
Я пливу через віддаль до тої землі,
Яку ще з народження вчився любити.
Зустріне листя пожовкле мене восени.
Ріднішої осені в світі немає!
Я всміхнуся, я вдома нарешті... і ти,
Ти посміхнешся і скажеш: «Кохаю...».