Твоє фото
Від споглядання твого фото
розігріває в грудях теплота,
від переглядання на роботі,
коли руки торкається рука.
Все це знайомі й давні почуття,
які забули вже поети й малярІ,
що вже зустріли забуття,
що не опишуть в казках казкарі.
Я відчував колись подібне,
як в юності хотів віддати душу,
але нікому видно не потрібна,
це труп, який пливе на сушу.
А так, коли лиш дивишся здалека,
на чудову твою голограму —
в голові починає крутитися спека,
це як ладан під куполом млосного храму.
Притулись тільки хоч на хвилинку,
не більше, а більше й не треба —
зафіксуємо миті зупинку
і хай кожен шепоче про себе.
Нам не треба отця і церков не потрібно,
наша сповідь - це наші відкриті серця,
бо ніхто в них не одноосібно
вже не слухає думку Творця.
