В обіймах зими
Зима взяла мене в свої обійми,
Заколисали віхоли, немов мале дитя.
Вуаллю з інію, мереживом,
Вся постать загорнулась в забуття.
Поклавши голову на плечі заметілям,
Я віддаюсь в полон до дрімоти
І опиняюсь у казковому палаці
У пані-чарівниці, у зими.
Бурштином, кришталем і самоцвітами
Прикрашені світлиці неземні,
А на віконцях скельця з візерунками
Виблискують, мов зорі чарівні.
Веде мене владарка сніжная,
Показує рукою край землі,
А там січневі невгамовні віхоли
Вітри-бурани в сани запрягли.
Крізь дрімоту, крізь чари зимнії
Прослався навкруги морозний шлях,
А бистрі коні господині сніжної
Несуть мене у ранок по степах.
Піднялось сонце, заіскрилось небо,
Почався день в оновленій землі.
Така прекрасна й чарівна природа
У цій чудесній, радісній порі!
